Як країни Перської затоки диверсифікують свої економіки

В сучасній світовій історії не так багато випадків, коли цілі регіони були змушені змінювати економічну модель свого розвитку. Не враховуючи стратегії післявоєнного відновлення, такі як План Маршалла, подібні випадки траплялися лише внаслідок технічного прогресу. Наприклад, коли після Другої Світової війни впроваджувалась атомна енергетика чи у 1980-1990-х почала активно розвиватися сфера ІТ. Але саме зараз перед країнами Перської затоки стоїть завдання повної зміни моделі економічного функціонування.

НАВІЩО ЩОСЬ МІНЯТИ?

Країни Перської затоки, такі як Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Катар, Бахрейн, Кувейт та Ірак, традиційно залежать від видобутку та експорту нафти. Але зараз ці країни все активніше змушені шукати шляхи диверсифікації своїх економік та альтернативні точки економічного зростання.

Ключовою причиною потреби у диверсифікації економіки є зменшення залежності від нафти. Бюджетні надходження у більшості країн Затоки на 70-90% залежать від експорту нафти. Декілька років тому МВФ прогнозував, що світ перестане залежати від нафти у 2034 році, і тоді більшість країн Перської затоки виявляться банкрутами. Мабуть, прогноз МВФ збудеться раніше.

Крім того, варто врахувати довгострокове зниження попиту на нафту у світі через зміну клімату та посилення екологічних вимог, збільшення частки альтернативних джерел електроенергії та використання електромобілів.

Загалом диверсифікація економіки дозволяє країнам Перської затоки стати більш конкурентоспроможними на глобальних ринках та знизити залежність від зовнішніх чинників.

БАЧЕННЯ МАЙБУТНЬОГО

Напевне у самій диверсифікації економіки немає нічого складного – потрібні лише стратегія, час, кошти, кадри та технології. Але є одне «але» – коли мова йде про те, що це усе потрібне… у пустелі. Диверсифікація передбачає розвиток, в тому числі шляхом залучення іноземних інвестицій таких секторів, як туризм, логістика, торгівля, фінанси, технології, виробництво. Організаційною базою для цього виступають вільні економічні зони та логістичні хаби. Крім того, важливими є прискорений розвиток соціальної інфраструктури, інвестиції в освіту та інновації.

Варто зазначити, що окремі країни вже розпочали диверсифікацію 10-20 років тому. Наприклад, ще у 2016 році Саудівська Аравія запустила проєкт Vision 2030, який має на меті зменшити залежність від нафти на 50% до 2030 року. Проте у цьому аспекті більш гучним є успіх Дубаю, який завдяки безмитній торгівлі та вільним економічним зонам став привабливим міжнародним фінансовим центром, який зовсім не залежить від видобутку нафти.

Для виходу з нафтової залежності країни Перської затоки реалізують активні та амбітні плани. Саудівська Аравія планує перетворитися на глобальний логістичний центр, розвивати фінанси, туризм та технології. Державний інвестиційний фонд країни, що наповнюється коштами від продажу нафти, через компанію SALIC скуповує агроактиви в інших країнах, зокрема, і в Україні.

ОАЕ вже досягли значних успіхів у диверсифікації своєї економіки. Країна активно розвиває будівництво, переробку газу, виробництво будматеріалів, фінансовий сектор, туризм, логістику та технології. Також до 2030 року ОАЕ планує стати одним із провідних світових фінансових центрів.

Катар інвестує у розвиток газової промисловості, а також у сфери фінансів, туризму та технологій. Кувейт планує диверсифікувати свою економіку за рахунок розвитку малого та середнього бізнесу та інвестицій в інфраструктуру. Бахрейн ставить за мету стати регіональним фінансовим центром і розвивати туризм.

ПРОБЛЕМИ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ

Процес диверсифікації економік країн Перської затоки пов'язаний із низкою проблем:

Геополітична нестабільність. Після Другої Світової війни Близький Схід є найгарячішим в частині постійної військової напруженості регіоном планети, а події останнього року (напад «Хамасу» на Ізраїль, війна в Газі та Лівані, взаємні обстріли Ізраїлю та Ірану) лише підтверджують цю тезу. Більше того, навіть умовний нейтралітет у випадку зростання напруги може не допомогти. Так, Іран за певних умов може вдарити ракетами по нафтовій інфраструктурі окремих країн Перської затоки або перекрити Ормузьку затоку для танкерів, що призведе до неможливості морського експорту нафти. З іншого боку, така нестабільність зазвичай призводить до зростання цін на нафту, що потенційно може збільшувати надходження від її експорту.

Велика капіталомісткість. Вартість побудови з нуля нових галузей економіки у пустелі значно вища порівняно, наприклад, з європейськими країнами за рахунок високої вартості технологій, робочої сили та супутніх витрат. Ця проблема стала на заваді планам Саудівської Аравії щодо будівництва футуристичного міста Неом. При цьому ОАЕ за 15 років вдалося збудувати близько 20% від запланованого в іншому «місті майбутнього» – Масдарі.

У разі сильного падіння цін на нафту найближчими роками, швидка реалізація амбітних планів країн Перської затоки може опинитися під загрозою.

Висока конкуренція. На світовому ринку існує висока конкуренція у більшості галузей економіки, в які прагнуть вийти країни Перської затоки.

Необхідність зміни соціокультурних підходів. Диверсифікація економіки вимагає від тамтешніх суспільств більшої відкритості в частині дотримання певних цінностей та соціальних норм та готовності до змін.

Незважаючи на існуючі виклики, перспективи диверсифікації економік країн Перської затоки виглядають досить позитивно. З високою ймовірністю можна припустити, що ці плани будуть більш чи менш успішно реалізовані, оскільки за них вже взялися досить системно та комплексно.

Головне, гроші є – національні фонди нафтових монархій Перської затоки перевищили $4 трлн. За нафтові гроші країни Заходу і раніше залюбки надавали країнам Затоки найкращі технологічні рішення і спеціалістів. Не буде винятком і поточна ситуація. А для нинішніх нафтових експортерів це буде реальною можливістю побудувати конкурентоспроможну різногалузеву економіку на нових технологічних засадах.