Відновлення у пустелі: історія війни і відбудови Кувейту

Після Другої Світової війни напевне найгарячішим регіоном планети був Близький Схід. І не через клімат, а через постійну військову напруженість. Черговим підтвердженням цього став напад Іраку на Кувейт у серпні 1990 року. Країна була швидко окупована, але цей бліцкриг потім дорого обійшовся спочатку Іраку, а через 16 років і його лідеру – Саддаму Хусейну, який не зрозумів знаків долі. Для Іраку це вторгнення відкрило двері для десятиліть руйнувань. А Кувейт достатньо швидко відновився після війни, чому сприяли доходи від експорту нафти.

ПЕРЕДІСТОРІЯ

Коли диктатор хоче напасти на іншу країну, оголошені причини зазвичай формальні. Зокрема, такими були: видобуток «іракської» нафти з прикордонного родовища та бажання повернути свої «історичні землі», а справжніми – внутрішня фінансова криза та відмова пробачати борги з боку кредиторів, а також бажання заволодіти ресурсами Кувейту.
Цікаво, що саме Кувейт надавав Іраку під час війни цієї країни з Іраном у 1980-х роках (причиною якої стали територіальні зазіхання Іраку) позики для закупівлі військової техніки. В свою чергу Іран фактично підтримав Ірак у цій війні. Якими дивними бувають геополітичні переплетіння на Сході. Як би там не було, але вранці 2 серпня 1990 року іракська армія розпочала напад на Кувейт. Різниця військового потенціалу відразу далась взнаки – вже протягом кількох годин була захоплена столиця Кувейту, а до 6 серпня – і вся територія країни, армія якої зазнала нищівної поразки. 

Вторгнення зустріло швидке та досить одноголосне засудження міжнародної спільноти із блокуванням рахунків та забороною ведення торгівлі. В даному випадку ООН висловила не глибоке занепокоєння, а вимогу виведення іракських військ із Кувейту. Наприкінці листопада того ж року Рада Безпеки ООН навіть дозволила військове втручання. Отже, формальний дозвіл було отримано, війська міжнародної коаліції на чолі із США вже були зібрані в регіоні, що дало змогу 17 січня 1991 року розпочати операцію «Буря в пустелі».
Операція тривала 43 доби, протягом яких в основному була задіяна авіація, яка бомбардувала цілі у Кувейті та Іраку та завершилася 27 лютого після 4-денного наземного наступу, який змусив Ірак вивести свої війська.

НАСЛІДКИ

В оцінці втрат слід розрізняти окупацію Кувейту та наслідки атак на Ірак. Розглянемо лише перший аспект. Окупація країни призвела скоріше до величезних матеріальних втрат. Було знищено інфраструктуру – дороги та мости, багато житлових та адміністративних будівель, промислові споруди нафтовидобувної галузі та ін. Під час відступу іракських військ були підпалені понад 700 нафтових свердловин, що спричинило масштабну екологічну кризу – чорний дим протягом місяців забруднював повітря і землю. Більше ніж 10 тисяч рятувальників із сучасною технікою змогли приборкати вогонь лише через 9 місяців. Також через навмисний скид 8 млн барелів нафти постраждала екосистема Перської затоки. Людські втрати теж були жахливими – декілька тисяч військових та сотні цивільних кувейтців були вбиті, але швидкість захоплення країни обмежило їхнє число.

Примітно, що в частині компенсації збитків за агресію Ірак зробив умовно чесно та згідно процедур. Навесні 1991 року була заснована компенсаційна комісія, що розглянула понад 2,7 млн претензій на $352,5 млрд. З них було задоволено понад 1,5 млн на $52,4 млрд. Компенсаційний фонд фінансувався коштом від продажу іракської нафти у рамках програми «Нафта в обмін на продовольство». На початку 2022-го Ірак завершив виплату усієї суми. Важливо: з фонду отримували кошти не лише Кувейт, але й інші країни. У 2003 році відбулося вторгнення США та їх союзників до Іраку, яке не було схвалено ООН і викликало невдоволення міжнародного співтовариства. І вже Кувейт виділив на післявоєнне відновлення Іраку $30 млрд. 

ВІДБУДОВА ПОЧИНАЄТЬСЯ З НАФТИ 

Найбільшим пріоритетом була швидка ліквідація наслідків пожеж на нафтових свердловинах і відновлення видобутку нафти, оскільки це забезпечувало основне джерело доходу країни. Точніше, мова йшла про більш широкий спектр робіт – гасіння пожеж на свердловинах, відновлення пошкодженої видобувної інфраструктури, розмінування територій та очищення довкілля від нафтових забруднень. До цих робіт Кувейт залучив західні корпорації, інвестувавши $11,5 млрд вже до 1993 року, коли видобуток нафти досяг довоєнного рівня. Одним із перших кроків стало відновлення енергетичних та транспортних мереж, потім розпочалася відбудова житлових будинків, шкіл, лікарень та інших соціальних об'єктів.

Вже до 1993 року Кувейт зміг відновити ключові галузі промисловості та об’єкти інфраструктури. Так, падіння ВВП країни в 1990 та 1991 роках склало 26% та 41% відповідно, але в 1992-му сталося карколомне зростання відразу на 83%. Фінансування відновлення відбувалося фактично власними ресурсами Кувейту. Програму відновлення завершили через рік, оскільки збитки виявилися незначними. Загальна вартість відновлювальних робіт оцінюється в десятки млрд доларів. Крім того, відносно швидкому відновленню країни сприяли ефективне планування та контроль витрат, що допомогли мінімізувати корупцію та зосередити зусилля на ключових галузях, таких як нафтодобування, енергетика та інфраструктура. Важливо і те, що Кувейт використав процес відновлення для модернізації своєї економіки та інфраструктури, впровадивши новітні технології.

Як і інші країни Перської затоки, Кувейт почав реалізовувати програми диверсифікації економіки задля зменшення залежності від нафтового сектору. Для цього необхідно збільшити ефективність державного управління та привабливість для приватного капіталу,  розвивати соціальну інфраструктуру та наукоємні сектори економіки. Але для реалізації цих намірів потрібно дуже багато нафтових доходів.