Як мирний атом став драйвером повоєнного відновлення Європи

Новини

У рубриці #яквідновлюють ми досліджуємо, як розвиток атомної енергетики сприяв відродженню післявоєнної Європи та заклав фундамент для тривалого економічного зростання та модернізації окремих країн.

Сьогодні, коли більшість українських ТЕС зруйновано, атомна енергетика є єдиною запорукою функціонування української енергосистеми, економіки та суспільства загалом. Проте вразливість перед ракетними обстрілами ключових підстанцій, що забезпечують видачу потужності з українських АЕС, може стати причиною енергетичних проблем, з якими Україна досі не стикалася. У свою чергу, атомний ренесанс в Європі також може стати рятівним рішенням для багатьох країн. До 2035 року кількість країн, що експлуатують АЕС, може збільшитися приблизно на 30%: до нинішніх 32 країн можуть приєднатися ще 10-12 країн.

МИРНИЙ АТОМ, ЩО РЯТУЄ ЕКОНОМІКУ ЄВРОПИ

Після Другої світової війни Європа зіштовхнулася з масштабними викликами, як-от відновлення зруйнованої інфраструктури та відбудова економіки. Традиційні джерела енергії — вугілля й нафта — не могли забезпечити необхідні обсяги для відбудови промисловості. Натомість ядерна енергія, яку під час війни використовували у військових цілях, почала розглядатися як джерело для мирного розвитку. Причин розвитку атомної енергетики після війни було багато, і головні з них такі:

1. Післявоєнна Європа потребувала відновлення, знаходилась на новому циклі економічного розвитку і відчувала гострий дефіцит енергоресурсів, подолати який можна було лише за допомогою атомної енергетики.

2. Науково-технічний прогрес призвів до створення безпечних та надійних атомних реакторів.

3. Холодна війна та гонка озброєнь в межах конкуренції між геополітичними блоками стимулювали розвиток ядерних технологій, частина яких була спрямована на ядерне стримування, а інша – на мирні цілі.

АТОМНИЙ РОЗКВІТ ЄВРОПИ

Для координації розвитку ядерної енергетики в Європі у 1957 році було створено Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Спочатку його членами були Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург та ФРН. З плином часу і розширенням Європейського економічного співтовариства, а потім і Євросоюзу, нові держави-члени приєднувалися також і до Євратому. Наразі в організації перебувають усі 27 держав-членів ЄС.

У 1960-х роках у Європі розпочався бум будівництва атомних електростанцій. Перші АЕС з'явилися у Франції, Великій Британії та Німеччині. Це забезпечило стабільне зростання обсягів виробництва електроенергії та сприяло промисловому розвитку.

Кожна країна Європи формувала свою стратегію атомної енергетики, зважаючи на власні потреби та умови. Так, після відкриття покладів нафти в Північному морі, Велика Британія змогла забезпечувати свої енергетичні потреби самостійно, однак інші країни, як Франція, зробили основну ставку саме на атомну генерацію.

Ця ставка була зроблена Францією не відразу, а лише після нафтової кризи 1973 року. До кризи більшість електроенергії у Франції вироблялася з імпортованої нафти, але за ініціативою прем'єр-міністра П'єра Мессмера була запущена амбітна програма будівництва атомних електростанцій, що мала на меті забезпечити країну власною електроенергією. Протягом наступних 15 років Франція запустила 56 енергоблоків різної потужності, що зробило її лідером у Європі за часткою атомної енергетики в загальному енергобалансі. Це дозволило Франції компенсувати нестачу власних енергоресурсів та вирішити проблему забезпечення промислового зростання доступною за ціною електроенергією.

Німеччина, хоч і обрала дещо інший шлях у своїй енергетичній політиці через відкриття покладів нафти в Північному морі, використовувала атомні електростанції від 1960-х років до повного завершення своєї політики відмови у 2023. Атомна енергетика не лише зміцнила енергетичну самостійність післявоєнної Європи, але й сприяла зменшенню залежності від імпорту нафти і газу. Це стало важливим фактором для економічної стійкості, оскільки країни могли розраховувати на стабільні постачання електроенергії навіть в умовах глобальних енергетичних криз.

Втім розвиток атомної енергетики у Європі супроводжувався гострими громадськими дискусіями про безпеку та екологічні ризики. Саме тому у значній кількості європейських країн атомна енергетика не набула жодного розвитку. Особливі сплески спротиву були після вибуху 26 квітня 1986 року у Чорнобилі та катастрофи на японській АЕС «Фукусіма-1».

Вже після Чорнобиля було посилено стандарти безпеки та впроваджено суворі екологічні норми для захисту населення та навколишнього середовища. До того ж, більшість європейців була налаштована і проти ядерної зброї. Лише Франція та Велика Британія мають власні ядерні арсенали.

ВАЖЛИВІСТЬ МИРНОГО АТОМУ

Найяскравішим прикладом недалекоглядної відмови від атомної енергетики є Німеччина. Високі ціни на енергоресурси стали одним з чинників того, що зараз німецька економіка перебуває на межі рецесії без будь-яких перспектив на зростання найближчими роками.

Однак фундамент такої ситуації було закладено ще у 2011 році, коли на тлі жахливих наслідків катастрофи на японській АЕС «Фукусіма-1» Німеччина вирішила повністю відмовитися від атомної енергетики до кінця 2022 року.

Усе йшло своїм шляхом до російського вторгнення в Україну, коли постачання російського газу до Німеччини припинилося, а ціни на енергоносії в Європі різко злетіли. Попри численні сигнали про помилковість такої відмови (дві третини населення не погоджувалися з цим рішенням), німецька влада лише перенесла плани закриття останніх трьох АЕС на рік – до квітня 2023 року. Саме тоді були закриті усі німецькі АЕС.

Зараз ситуація в Німеччині, де економіка стала заручницею політичних процесів, непевна – ціни на енергоресурси залишаються високими, промисловість зменшує виробництво і релокується до інших країн, конкурентоздатність економіки падає. Відмова від мирного атому – це лише одна з причин такої ситуації, але ціна питання виявилася дуже високою. Продовження роботи АЕС могло принаймні стримати збільшення тарифів на електроенергію.

НОВИЙ СТАРТ

Ціна на енергоресурси в поточних умовах – це не просто високі витрати європейських споживачів, але й зменшення обсягів промислового виробництва і зниження глобальної конкурентоздатності ЄС порівняно з США та Китаєм. Атомна енергетика забезпечує близько чверті електроенергії ЄС і є ключовим елементом для досягнення кліматичної нейтральності. Невдачі на шляху реалізації політики «зеленого переходу» призвели до того, що атомну енергетику визнали умовно «зеленою» на рівні з енергією сонця та вітру.

Подальший розвиток ядерної енергетики в Європі пов’язаний зі збільшенням її питомої ваги у тих країнах, які вже її впровадили. Безумовним світовим лідером за часткою атомної генерації є Франція (65%). Вона також висока у таких європейських країнах, як Словаччина (62%), Угорщина (45%), Фінляндія (43%), Бельгія (41%), Чехія (40%).

Франція має намір побудувати 14 нових атомних енергоблоків замість шести раніше запланованих. Чехія, Угорщина та Словаччина планують збільшити кількість своїх АЕС (або атомних реакторів). Польща розпочне будівництво своєї першої АЕС у 2026 році. Нідерланди і Швеція, які мають АЕС, планували відмовитися від атомної енергетики, але поки призупинили реалізацію таких намірів.

Деякі країни планують розширення атомних станцій, тоді як інші закривають їх через політичні та екологічні фактори. Оптимістичний прогноз МАГАТЕ передбачає зростання. Песимістичний – не зменшення, а збереження. Вибір за країнами, але одне можна сказати точно – без ядерної енергетики зелений перехід наразі неможливий.