Як відбудовували Ліван: ісламісти, корупція, занепад

ПЕРЕДІСТОРІЯ

Закінчення Другої світової війни не тільки принесло мир до Європи, Азії та Африки, але й стало точкою відліку процесів державотворення, які часто призводили до збройних конфліктів. Особливо сильно це відчулося на Близькому Сході, де арабські країни зовсім не зраділи появі у 1948 році на карті світу держави Ізраїль, що призвело до створення конфліктної точки, активну й досі.

Ліван від самого початку мав небагато шансів залишитися поза впливом наслідків складних відносин арабів та Ізраїлю. Ліван, який ще називали «Близькосхідною Швейцарією», мав багато що втрачати – це була фінансова столиця арабського світу, держава з розвиненою індустрією розваг, куди приїжджали відпочити і витратити свої гроші, як сказали б зараз, усі регіональні олігархи. Країна змогла протистояти внутрішніми складнощами лише до 1975 року, коли й розпочалася громадянська війна.

Трагедія Лівану полягала в тому, що він мав систему влади, засновану на поділі суспільства на релігійні громади (в межах якої важко знаходити точки дотику та компроміси), і невелику армію, яка не могла протистояти зовнішнім загрозам. Головною з цих загроз стали палестинці: Ліван приймав їх як біженців або вони самі зі зброєю проникали в країну та облаштовували там свої бази. Згодом озброєні палестинці почали будувати в Лівані свою «державу в державі» та прагнули впливати на розвиток країни.

РЕЗУЛЬТАТИ ПРОТИСТОЯННЯ

Громадянська війна розпочалася між християнами та мусульманами, але швидко перетворилася на війну всіх проти всіх зі змішанням віросповідань та ідеологій. Ця війна, звісно, не обійшлася без «допомоги» ззовні, що лише ускладнило пошук компромісу всередині країни.

Війна занурила країну в хаос до 1990 року. Ці 15 років коштували життя 100-150 тис. осіб. Невелика країна, площею всього у 10,4 тис. кв. км (це менше практично будь-якої області України), лежала в руїнах, реальний дохід на душу населення складав приблизно одну третину довоєнного рівня. Загальна сума збитків від війни склала $25 млрд у тодішніх цінах.

СУПЕРЕЧЛИВЕ ВІДНОВЛЕННЯ

Колишній саудівський будівельний магнат Рафік Харірі, який очолив уряд у 1992 році, став рушійною силою відновлення країни, а особливо — Бейруту. Ключовими елементами до відбудови стали концентрація влади, жорстка монетарна політика, спрямована на стабілізацію валюти та зниження інфляції. Це дозволило стабілізувати економіку, залучити іноземний капітал та відновити довіру до банківського сектору. Також до Лівану почали надходити кошти міжнародної допомоги для відбудови.

Водночас відновлення Лівану після громадянської війни стало прикладом численних проблем та прорахунків.

По-перше, відновлення супроводжувалося неефективними бюджетними витратами: кошти на відновлення соціальних об’єктів виділялися для здобуття прихильності певних груп виборців, а також високим рівнем корупції, коли контракти отримували компанії, пов’язані з політиками, і вартість будівництва завищувалася в рази. Більшість залученого капіталу було витрачено на споживання, тоді як промисловість та сільське господарство залишалися у занепаді.

По-друге, відбудова країни фактично включала лише відновлення Бейрута. У столиці було побудовано ділову частину, реконструйовано історичний центр та порт, який має велике торговельне значення для всієї країни, а також район ресторанів та нічних клубів. Проте недостатня увага до відновлення інших ліванських міст призвела до втрати довіри до центральної влади та загострення релігійних конфліктів.

По-третє, весь процес відбудови Бейрута був монополізований однією приватною компанією, яка була тісно пов’язана з політичним керівництвом Лівану. Все це супроводжувалося концентрацією влади у руках прем'єр-міністра та збільшенням його особистих статків.

Крім того, оцінка результатів відновлення в довгостроковому періоді виявилась небездоганною: зовнішній борг Лівану зріс до $40 млрд, середньорічне зростання економіки після завершення війни на рівні 4,4% було значно нижче очікуваного (8%), промисловість та сільське господарство розвивалися дуже повільно на відміну від банків, нерухомості і туризму.

Економічні зміни призвели до збільшення розриву між багатими та бідними, зростання невдоволення урядовою політикою з боку населення та посилення соціальної напруги. Політична ситуація в країні взагалі лишилася практично без змін — влада залишалася слабкою та роз’єднаною, перебуваючи у стані постійної турбулентності.

У 2020 році Ліван охопила страшна економічна криза: ВВП впав одразу на 20%, зовнішній борг досяг $90 млрд (понад 150% від ВВП), країна вперше оголосила дефолт. У жовтні 2021 року Ліван повністю залишився без електрики, оскільки через відсутність палива зупинилися дві найбільші електростанції.

До економічної катастрофи додалися наслідки рукотворної трагедії — вибуху майже 3 тис. тонн селітри, що стався у порту Бейрута в серпні 2020 року. Внаслідок вибуху більше 200 осіб загинуло, 7 тис. отримали поранення, а близько 300 тис. мешканців міста залишилися без житла. Загальна сума збитків від вибуху склала $15 млрд.

Зараз ситуація в Лівані більш безпечна, але так само складна, як і 50 років тому. Будь-який великий регіональний конфлікт на Близькому Сході так чи інакше проходитиме за участі ліванських ісламістів, що призведе до нових руйнувань і потреби у черговій відбудові.

Відновлення Бейрута продемонструвало, що швидка реконструкція столиці є ключовим аспектом відбудови країни. Проте зосередження зусиль лише на столиці не сприяє відродженню регіонів і економічному розвитку всієї країни.

Програма відновлення повинна бути комплексною, охоплювати всю країну та реалізовуватися сильними публічними інституціями, які враховують суспільну думку і рекомендації громадянського суспільства, а не лише тимчасові політичні інтереси.