Продовжуємо досліджувати повоєнні відновлення європейських міст. Кожен кейс унікальний зі своїми помилками та перевагами. Цей досвід є цінним для України, яка після війни обере власну стратегію відбудови з урахуванням попередніх знань. Тож сьогодні розповідаємо про досвід Гданська.
Відновити не довоєнне місто, а відтворити середньовічну архітектуру. Саме такий підхід відбудови обрали жителі Гданська після Другої світової війни.
Портове місто зі старовинною архітектурою під час німецької окупації втратило до 90% інфраструктури та житлової забудови. Наприклад, на вулицях Старого міста вціліли лише кілька будинків. Історичний центр Гданська зазнав додаткових руйнувань і під час штурму радянської армії у 1945 році.
Після закінчення війни мешканці Гданська два роки розчищали руїни, зводили тимчасові мости, відновлювали каналізацію та електрику. Увесь цей час архітектори думали, що робити з Гданськом далі.
Ідеї були різні: перенести порт до іншого міста, побудувати нові сучасні будинки на місці розбитих чи відновити довоєнну архітектуру. Була навіть пропозиція залишити центр міста в руїнах як пам’ятник Другої світової війни.
З’явилися й основні виклики відбудови: де взяти гроші на реконструкцію Старого міста, площа якого була вп’ятеро більшою від історичного центру Варшави; як зберегти історичну пам’ять та водночас побудувати сучасне комфортне місто, щоб туди повернулися люди.
Врешті вдалися до зовсім іншого, радикального підходу: відновити фасади міста в дусі історичної епохи XVIII сторіччя, а з науковою точністю реконструювати тільки визначні пам’ятки, збудовані до середини XIX століття. Передбачалося будинки і вулиці звести заново відповідно до сучасних стандартів зі зручними дворами, подвір’ями та дорогами. А от історичні пам’ятки, пов’язані з німецькою культурою, поляки однозначно вирішили не відновлювати.
Головним інвестором реконструкції середмістя стала Дирекція будівництва робітничих житлових масивів, а виконавцями робіт – державні підприємства. Фінансування на початок будівельних робіт Гданськ отримав аж у 1948 році. Тоді було створене Центральне управління містобудування (ZOR), яке переважно займалося будівництвом житлових будинків у Польщі. Головним ресурсом будівництва стала готична цегла зі зруйнованих будівель.
Реконструкція мала стати протидією викорінення польської культури. Польський історик та архітектор Ян Захватович сформулював ідею відбудови так: “Не погоджуючись на те, щоб у нас забрали пам’ятки культури, ми їх реконструюємо, відбудуємо з фундаменту, щоб передати поколінням якщо не автентичний, то принаймні точний вигляд цих пам’яток, живих в нашій пам’яті, доступними матеріалами”.
Тож спочатку взялися відновлювати “корону Гданська”– найбільшу у світі цегляну базиліку – Маріацький костел. Впродовж 20 років ідентично відновили й інші пам’ятки: більшість костелів, Головну ратушу, Велику зброярню, двір Артуса, міські ворота та деякі кам’яниці. Паралельно зводили з нуля комфортне житло з “історичними” фасадами у середньовічному стилі. У центрі кварталів створювали зелені зони, перші поверхи віддавалися під суспільно-культурні функції.
На думку архітекторів, поляки у відновленні міста досягли поставленої мети – відтворили ідентичність культурного середовища, передали дух старовини та швидко реанімували міський простір. Однак, через особливості соціалістичної повоєнної економіки та нестачу фахівців, історична експертиза проводилася поверхнево, а будівлі зводилися нашвидкоруч. В результаті отримали красиві будинки, стилізовані під старовину, проте з незначною історичною цінністю.
Втім, це не завадило Гданську стати унікальним колоритним містом, де старі форми невимушено поєднуються з модерними будівлями з урахуванням усіх потреб мешканців. Правильність вибору повоєнної стратегії відновлення сьогодні здебільшого не викликає сумнівів ні у поляків, ні у туристів.
