Кожен приклад відновлення держави чи окремого міста – це майже завжди унікальний кейс зі своїми подробицями та обставинами. Проте цьому завжди передує трагічна, але поширена історія – війна або стихійне лихо.
ЦІНА НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Війна в Хорватії, що тривала з березня 1991 року до листопаду 1995-го, є лише частиною серії збройних конфліктів на теренах колишньої Югославії. Ці конфлікти виникали між представниками різних національностей та релігій, зокрема, між православними сербами та хорватами, які переважно є католики. Загалом серія конфліктів тривала у 1991-2001 роках і завершилась розпадом Югославії на декілька держав. Війна в Хорватії – це фактично війна за незалежність, яка завершилася виходом країни зі складу Югославії.
Ця війна не була найкривавішою серед «югославських» війн, проте залишила глибокий слід. За роки війни в Хорватії загинуло понад 20 тисяч людей з усіх сторін, близько 500 тисяч осіб стали біженцями та переміщеними особами. Для країни з населенням в 5 мільйонів осіб – це становить 10% населення країни.
Крім того, було пошкоджено або зруйновано 30% економіки Хорватії та 15% житлового фонду – понад 180 тисяч будинків. Економіка країни впала більш ніж на 20%, а матеріальні збитки сягнули 37 мільярдів доларів (станом на 2003 рік).
ПРИКЛАД ВУКОВАРУ
Внаслідок конфлікту постраждало багато міст, але одним із найбільш постраждалих міст став Вуковар, розташований на Дунаї, на кордоні між Хорватією та Сербією. Місто було практично повністю зруйноване під час бойових дій у вересні-листопаді 1991 року. Приблизна кількість жертв – близько 5000 осіб з усіх сторін, з яких 2000 – мирні мешканці.
Незважаючи на падіння міста та капітуляцію гарнізону (внаслідок чого територія відійшла сербам), оборона Вуковара стала для хорватів взірцем мужності. У 1998 році місто було мирно реінтегроване до складу Хорватії.
Тоді ж було розпочато масштабне відновлення Вуковара. До 2007 року в місто було інвестовано понад 200 мільйонів євро. Зокрема, ці кошти було спрямовано на відбудову житлових будинків, соціальної, транспортної та комунальної інфраструктури. Це дозволило вже до 2014 року відновити майже усе житло, яке було зруйноване або пошкоджене.
Втім, значні інвестиції мали обмежений вплив на економічний розвиток міста через кілька причин. По-перше, у Вуковарі не було великих об’єктів для інвестицій, що призвело до недостатнього залучення іноземних інвесторів. По-друге, підприємницьке середовище залишалося не повністю сприятливим, а також відчувалася нестача кредитної підтримки. По-третє, місто стикнулося з недостатньою кількістю робочої сили, що спричинило нову хвилю міграції населення вже через десятиліття після закінчення війни. До війни у Вуковарі проживали близько 50 тисяч мешканців, але через 30 років після неї залишилося не більше 23 тисяч.
Сьогодні Вуковар залишається одним з найбільш слаборозвинених міст Хорватії. Цей приклад демонструє, що недостатньо лише «залити» процес відбудови коштами – для успішної відбудови потрібен комплексний підхід.
Попри значні фінансові вливання, економічний розвиток Вуковара залишався обмеженим. Місцеві підприємства зіштовхнулися з викликами, такими як втрата ринків, застарілі технології та брак кредитної підтримки. Ключовими проблемами залишаються відсутність масштабних інвестиційних проєктів і недостатнє залучення іноземних інвесторів.
ВИСНОВКИ
Хорватський досвід відновлення свідчить, що приклад Вуковару – скоріше типовий, аніж виняток. Хорватія змогла відновити зруйноване житло, але навіть через 30 років після закінчення війни країні не вдалося повністю відновити економіку. При тому, що кількість зруйнованих заводів була невеликою, адже серби окупували переважно депресивні сільськогосподарські регіони.
Центральній та місцевій владі необхідно постійно підтримувати бізнес і приділяти увагу залученню інвестицій на територіях, що потребують відновлення. Грантова і бюджетна підтримка колись закінчиться, а регіон потребуватиме стабільних власних джерел надходжень. В окремих випадках в процесі відбудови потрібно змінювати регіональну модель економіки.
Загалом, післявоєнній відбудові Хорватії суттєво заважали дуже знайомі нам чинники – політична нестабільність, корупція, бюрократична зарегульованість.
Корупція в Хорватії завжди була примітивною: колишній Прем’єр-міністр Іво Санадер змушував своїх прибічників приносити готівку в партійний сейф, а голова Хорватської промислової палати Надан Видошевич, який упродовж 18 років очолював палату, був спійманий при розділі відкату з підрядниками. Обшук підвалу його модної вілли в престижному районі виявив колекцію цінних картин і трофейних опудал. Вироки Санадеру виявили, що велика частина політичної системи, як і більша частина державних підприємств, функціонували за гранню законності.
Досвід Хорватії свідчить, що масштабна післявоєнна відбудова є тривалим і складним процесом. У Хорватії відновлення відбувалося протягом майже 20 років та коштувало бюджету 3,4 мільярди доларів до 2004 року. Хоча були і інші джерела коштів, зокрема, міжнародні донори виділили 4,2 мільярди доларів на утримання та повернення біженців та переміщених осіб.
