Історія Наталі — про те, як робота, яку вона спочатку вважала тимчасовою, стала її покликанням. У 1998 році вона вступила до юридичної академії в Харкові на заочну форму навчання та повернулася до рідної Чернівецької області. Потрібно було поєднувати освіту з роботою, тож вакансія економіста в місцевому райавтодорі стала тимчасовим рішенням. Згодом саме вона визначила її професійний шлях.
У родині Наталі ніхто не був пов’язаний із дорожньою галуззю: мама працювала вчителькою, батько — водієм. Для Наталі ця сфера стала справжнім відкриттям. Почавши кар’єру економісткою, вона згодом стала головною інженеркою та взяла на себе відповідальність за експлуатацію одних із найскладніших гірських доріг Буковини.
«Я могла змінити професію, коли було важко з фінансуванням, але ми тут вже «пустили коріння». Коли бачиш результат своєї праці — як укріплена дорога стоїть десятиліттями — це приносить справжнє задоволення. Як і в лікаря, найбільша винагорода — бачити результат своєї роботи», — розповідає Наталя.
Працювати в Путильському районі, де зосереджені найскладніші гірські дороги, — означає щодня бути готовою до викликів. Під час сильних злив річки, зокрема Черемош, перетворюються на потужну стихію. Одним із найважчих випробувань стала повінь 2008 року. Тоді вода змивала автошляхи цілими кілометрами, а район був фактично відрізаний. Фахівці пішки обстежували пошкоджені ділянки та передавали інформацію для підготовки актів, а Наталя майже безперервно працювала над тим, щоб якнайшвидше відновити транспортне сполучення.
Сьогодні вона відповідає не лише за документацію, а й за щоденний контроль експлуатаційного стану доріг. Це чисті мости, укріплені габіонні стінки, розчищені перевали та безпечний проїзд гірськими маршрутами. Наталя керує колективом, у якому багато досвідчених дорожників, і переконана: у професії, яку традиційно вважають чоловічою, найважливішими залишаються професіоналізм, взаємоповага та підтримка.
«Мій молодший син Олексій — мій головний “енерджайзер”. Від самого народження він поруч зі мною. У 2020 році ще зовсім маленьким у дитячій переносці він побував на всіх об’єктах, де ми ліквідовували наслідки негоди. Навіть сьогодні вже знає, що якщо серед ночі лунає телефонний дзвінок, значить мамі час їхати перевіряти стан доріг», — ділиться вона.
Наталя мріє про перемогу і про час, коли гірські гравійні дороги нарешті змінить сучасний асфальт. Вона вірить, що дорога — це життя селища, і хоче, щоб Буковина стала привабливим туристичним краєм із якісною інфраструктурою. Попри всі труднощі, вона залишається на своєму посту, бо знає: її робота робить цей шлях безпечнішим для кожного.