Ігор — автокранівник, який займається ремонтом доріг на рідній Львівщині. Але коли країна потребувала захисту, він не зміг лишитися осторонь. У 2013–2014 роках Ігор був активним учасником Революції Гідності. А вже з серпня 2014-го до вересня 2015 року був добровольцем у зоні АТО.
Він воював у багатьох гарячих точках фронту, де пліч-о-пліч із побратимами героїчно відстоював рідну землю. У березні 2023 року Ігор дістав важке поранення у самому пеклі тодішнього протистояння під Бахмутом. Потім було тривале лікування та реабілітація. Але навіть після цього повернувся до служби й продовжував захищати країну. З військової служби був звільнений у 2025 році за станом здоров’я, не за власним бажанням.
«Я не шукав легкого шляху. Коли треба було захищати країну, я не вагаючись пішов. Уперше — 2014 року, вдруге — 2022 року, бо по-іншому я не вмію», — каже Ігор.
Сьогодні він працює машиністом крана у компанії, яка є підрядником Агентства відновлення й займається ремонтом та утриманням доріг Львівщини. Тих самих доріг, якими їздять люди щодня. Тих, якими везуть допомогу на фронт. Це не гучна робота, але вона потрібна.
«Після всього, що пережив, розумієш: кожен має робити своє. Я не можу більше тримати автомат, але можу тримати важелі крана. Дороги теж треба будувати. Країна відновлюється, і я хочу бути частиною цього».
Ігор — серед тих людей, яких не видно на білбордах. Але саме на них тримається країна.