Історія Ігоря — це історія людини, чия робота завжди була пов’язана з дорогами та будівництвом. Але війна змінила все — і масштаб завдань, і ціну кожного рішення.
8 червня цього року виповнюється рівно 15 років, як Ігор працює у дорожній галузі. Увесь цей час він залишається в одній компанії, де пройшов професійний шлях від майстра до начальника дільниці, відповідальної за Херсонську область. Працювати почав ще студентом.
Зазвичай його робочий день починається о 6 ранку з планерки, а далі — постійна робота на об’єктах. Поїздки на будівельні майданчики, контроль якості, координація процесів і логістики. Один об’єкт може бути у Вознесенському районі Миколаївської області, інший — у Високопіллі на Херсонщині, а між ними понад 240 кілометрів. До такого ритму життя Ігор звик давно — фактично постійно в дорозі.
До початку повномасштабного вторгнення основна виробнича база компанії розташовувалася в Новій Каховці. Там були асфальтобетонний завод, техніка та житлові вагончики для працівників. Компанія виконувала роботи в районі Чаплинки — фактично на в’їзді з боку Криму.
Але лютий 2022 року змінив усе. Початок воєнних дій на Херсонщині, окупація… Двічі намагалися виїхати — і двічі були змушені повернутися назад. Уже в перший день неподалік автобуса стався приліт: вибуховою хвилею вибило вікна в автобусі та автомобілі поруч. На щастя, люди не постраждали.
Близько місяця Ігор знаходився в окупації. 21–22 березня 2022 року Ігор та 10 інших працівників нарешті змогли виїхати. Втратили понад 30 одиниць техніки, залишеної в Херсонській області.
«Найважче — бачити смерть людей. У нас загинуло двоє. Вони працювали з нами багато років. Я знав їх ще з того часу, коли сам був майстром. Молоді хлопці, справжні професіонали. Їхня техніка стояла осторонь — жовта дорожня фреза, яскрава, видима здалеку. Було очевидно, що їх вбили навмисно. Ось це — найболючіше», — говорить Ігор.
Після деокупації Херсонщини компанія майже одразу повернулася до роботи в регіоні. Підірвані мости, зруйнована логістика — бригади відновлювали проїзди, насипали дамби вздовж Дніпра.
Згодом, після підриву росіянами Каховської ГЕС, фахівці знову працювали в тому ж районі — ліквідовували наслідки підтоплення та відновлювали розмиті ділянки доріг. Відновлення окремих об’єктів мало стратегічне значення для військової та гуманітарної логістики — відбудова однієї з дамб дозволила скоротити час проїзду до кількох хвилин, замість двох із половиною годин розбитою дорогою в об’їзд.
«Коли бачиш, що від твоєї роботи залежить чиєсь життя — це найсильніша мотивація, яка може бути», — розповідає він.
Окремо Ігор згадує людей, які пережили окупацію. За його словами, після пережитого вони по-іншому почали цінувати прості речі. І коли в деокуповані населені пункти приїжджали дорожні бригади, люди щиро раділи — бо це означало, що життя поступово повертається. Для Ігоря така реакція людей стала щоденною мотивацією продовжувати працювати й відновлювати дороги.
Завод, який пережив окупацію та вцілів, усе ж довелося релокувати. Сьогодні працювати в Херсонській області стає дедалі складніше — зона ризику постійно розширюється.
Ігор — дорожник за фахом і покликанням. Але у воєнних реаліях напрямків роботи більшає: команда працює з військовими та працює над посиленням захисту об’єктів.
«Іноді жартуємо, що починаємо забувати, як будувати дороги», — каже він.
Через постійні відрядження часу на родину катастрофічно мало. Тому найбажаніший відпочинок — це бути з дітьми.
«Сподіваюся, що колись буде більше часу на сім’ю. І дуже чекаю часу, коли закінчиться війна і ми з командою зможемо займатися своєю основною роботою. Будувати дороги. Без обстрілів та ризиків», — каже Ігор.