Максим працює в дорожній галузі вже понад чотири роки. Весь цей час він обіймав посаду майстра дорожнього виробництва, а нещодавно отримав підвищення — став виконавцем робіт.
Сьогодні Максим відповідає за організацію праці на будівельному майданчику: від того, наскільки чітко налагоджена робота колективу, залежить ефективність усього процесу. У сфері його відповідальності — розподіл техніки та матеріалів безпосередньо на об’єкті.
Свій перший проєкт Максим пам’ятає добре. Це був міст у Чаплинці на Херсонщині, де він займався облаштуванням під’їзних шляхів. Сьогодні ця територія тимчасово окупована. Саме там сформувалася команда, з якою Максим зробив свої перші професійні кроки.
«Кожен проєкт для мене важливий, адже кожен — це своєрідна сходинка у професійному розвитку», — каже Максим, пояснюючи, чому не може виділити якийсь один як найважливіший.
За роки роботи він брав участь у будівництві мостів, доріг та об’єктів критичної інфраструктури — переважно автомобільних доріг державного й місцевого значення в Херсонській області.
Звичайний робочий день Максима починається рано: зібрати весь колектив, провести коротку «п’ятихвилинку» і розподілити завдання. Далі — контроль за тим, щоб усе виконувалося вчасно і правильно.
Повномасштабна війна суттєво змінила роботу компанії: частина колективу пішла на фронт, хтось виїхав із родинами. У Херсонській області, каже Максим, безпечних місць не залишилося — дрони долітають далеко. Тож головне завдання під час небезпеки — вчасно попередити працівників. Для цього на об’єкті встановлено детектор дронів, а зв’язок між людьми підтримують за допомогою рацій.
Кілька років тому команда будувала дорогу між Херсонською та Миколаївською областями — тоді лунала критика, мовляв, кошти витрачаються не туди. Але коли за пів року по навколишніх селах почалися обстріли, людям довелося їздити зі швидкістю не менш як 140 км/год.
«Усі тоді згадали, наскільки важливо, що є дороги, якими можна рухатися з такою швидкістю», — каже Максим.
Саме тоді він по-новому усвідомив цінність його роботи.
Найскладніше особисто для нього сьогодні — бути далеко від родини. Що ж до самої роботи, то насамперед це питання безпеки: усі, хто їде працювати в прифронтову зону, роблять це добровільно, розуміючи, що цю роботу хтось повинен виконувати.
Для Максима відновлення України — це не лише професійна справа, а й особиста відповідальність. «Рано чи пізно нам доведеться все масштабно відбудовувати, й робити це для наступних поколінь. Це, насамперед, обов’язок кожного громадянина», — каже він.
Відновлює сили Максим удома, у колі сім’ї: якісний сон після зміни та вихідні з дітьми — ось що для нього означає справжній відпочинок.
«Бути частиною цієї команди — це знати, що поруч завжди є люди, на яких можна розраховувати. Тут завжди готові підтримати, допомогти й підставити плече, коли це потрібно», — каже Максим.