Починаючи з 2020 року Андрій працює у компанії-підрядника Агентства відновлення. Основна спеціалізація компанії — будівництво великих інфраструктурних об‘єктів.
У лютому 2022 року Андрій пішов на війну добровольцем — просто з будівельного майданчика, не заїжджаючи додому. Служив у 61 окремій механізованій Степовій бригаді. Був водієм на «Граді», командиром міномета. У перший бій пішов без навчання. Каже: «Вчився на ворогах». Коли бійців із його взводу відбирали на навчання до Великої Британії, Андрій відмовився: «Я вже все вмів. Хай молоді їдуть».
У перші дні повномасштабної війни підрозділ Андрія обороняв Одесу. Тоді ж, у 2022 році, захищати країну пішов і рідний брат Андрія, який у квітні того ж року безвісти зник на Донеччині. Андрій тяжко переживає втрату брата, але продовжує захищати країну.
Згодом його підрозділ перекинули на Херсонський напрямок — Снігурівка, Давидів Брід. Після підриву Антонівського мосту українські сили відтіснили росіян і звільнили низку сіл: «Коли звільняли села на Херсонщині, познайомився з однією родиною — батьки пів року тримали доньку в погребі. Бо те, що коїли росіяни в селах, було жахом».
Потім — Бахмутський напрямок. Важкі бої в Соледарі, після одного з яких побратими помилково вважали Андрія загиблим. Далі була Авдіївка, де він отримав важкі поранення та контузії.
«Найстрашніше на війні — смерть. Своїх, звісно. Зранку ви разом говорите, дурієте, а ввечері їх уже нема. І дуже велике почуття провини — що ти живий, а вони загинули» — розповідає Андрій.
Після чергового поранення лежав у госпіталі й думав повернутися на фронт. Навіть звертався до бригади «Лють», просився назад. Йому відповіли: «Погуляй рік, одужай, подумай». Без роботи довго сидіти не міг. Подзвонив у відділ кадрів компанії — трудова книжка весь час залишалася там. Запитав, куди може повернутися. Йому запропонували будівництво захисту для енергооб’єктів у Сумській області. Зрозумів, що може захищати країну не лише на лінії фронту.
Компанія, в якій працює Андрій залучена до відновлення пошкодженої інфраструктури та будівництва укриттів для енергооб’єктів. Це робота важка не лише фізично. Бригади працюють фактично під постійною загрозою обстрілів. Один із об’єктів, які будував Андрій, витримав понад 20 ворожих влучань, але зберіг обладнання.
«Після фронту по-іншому дивишся на речі. ТЕЦ — це тепло й світло в домівках людей. У моєї мами в будинку лише електричний котел, і якщо зникає електрика — зникає й тепло. Тому я добре розумію, що означає стабільна робота енергетики, особливо в опалювальний сезон. Мотивує відповідальність. Перед тими, хто зараз на передовій. Після того, що довелося пережити, розумієш: кожен має робити свою справу максимально якісно», — додає Андрій.